Котляревський Арсеній Миколайович † (02(15).01.1910, С.-Петербург – 18.12.1994, Київ) – музикознавець, органіст, педагог, професор (1964), Заслужений діяч мистецтв УРСР (1954). Член СКУ (1957). Закінчив Ленінградську консерваторію, історико-теоретичний факультет (1935), клас Р. Грубера; органний факультет (1938), клас І. Браудо), де й викладав 1937–1950 (з перервою). Заступник директора, завідувач кафедри історії музики Ташкентської консерваторії (1947–1950), заступник директора Львівівської консерваторії (1951–1960), ректор (1960–1968) Новосибірської консерваторії, завідувач кафедри історії музики Донецького музично-педагогічного інституту (1968–1970), професор класу органа Київської консерваторії (1970–1981), художній керівник і директор Республіканського Будинку органної та камерної музики (1984–1994, Київ). Котляревський – автор оригінальних транскрипцій для органа, інтерпретатор низки органних творів. У репертуарі – твори А. Кабельсона, А. Солера, А. Резона, Д. Ґабріелі, Дж. Фрескобальді, Я. Свелінка, Й.-С. Баха, Ф. Ліста, С. Франка, З. Кодая, М. Глінки, С. Танєєва, О. Глазунова, а також транскрипції для органа творів М. Римського-Корсакова, М. Колесси, С. Людкевича та ін. Котляревський – автор низки музикознавчих публікацій, присвячених творчості Й.-С. Баха, Ґ.-Ф. Генделя, М. Юдіна та ін. У співавторстві з дружиною (Вірою Бакеєвою) здійснив розшифровку цифрованого баса (партія органа) в «Реквіємі» В.-А. Моцарта.
Народився Арсеній Котляревський 2(15) січня 1910 року в Оранієнбаумі поблизу Петербурга, помер 18 грудня 1994, Київ. Батько був студентом, мати працювала в аптеці. В 1929 році він поступив в Ленінградську консерваторію, в 1935 році закінчив її музикознавчий факультет по класу теорії композиції (клас Р.І. Грубера), а в 1938 році – по класу фортепіано і органа (клас І.А. Браудо). В 1935 році розпочалась викладацька діяльність Котляревського, яка продовжувалась все життя.
Ще у 1947 році був призначений заступником директора Ташкентської консерваторії. Він перевозить та встановлює в одному з концертних залів Ташкента орган, який став першим і єдиним на той час у Середній Азії. У 1953 році за визначний внесок у розвиток культури республіки Котляревський був нагороджений Почесною грамотою Узбецької РСР, а перенесений орган дозволив виховати плеяду органістів та органних композиторів у республіці.
В 1951 році після роботи в Ленінграді і Ташкенті Комітет у справах мистецтв переводить його проректором по науковій роботі в Львівську консерваторію. 9 років він провів у Львові, завідуючи в різний час кафедрами історії музики та камерного співу. Саме тут, у Львові, в 1953 році він був нагороджений орденом «Знак Пошани», а в 1954 році йому за заслуги «в справі постановки учбової і науково-методичної роботи та підготовки кадрів найвищої кваліфікації» було присвоєно звання Заслуженого діяча мистецтв УРСР.
У 1955 році за ініціативою Котляревського був перенесений до концертного залу на вул. Чайковського, 7, який тоді належав Львівській консерваторії, орган із недіючого тоді Домініканського собору. 22 жовтня 1955 року відкрився новий концертний сезон філармонії, а 25 жовтня відбувся перший концерт органної музики.
Після Львова, до 1968 року, Котляревський був ректором Новосибірської консерваторії та завідував кафедрою історії музики. За роки, у які він керував музичним закладом, суттєво зросла матеріальна база учбового закладу: були збудовані гуртожитки, нова бібліотека, студентська їдальня. Котляревському вдалось суттєво зміцнити педагогічний склад консерваторії новими викладачами, зокрема, зі Львова, Ленінграда. Але найприємнішим для нього досягненням були два нових органа, встановлених в учбовому класі та концертому залі консерваторії — обидва німецької фірми «W.Sauer». Концертний орган став першим у Сибіру, фактично з нього розпочалось відновлення сибірських органів (зараз нараховується близько 20 світських та цековних духових органів).
В 1957 році при Міністерстві культури була створена постійна комісія по органобудуванню, в яку входили авторитетні фахівці органної справи. У 1969 комісію перетворили у Раду по органобудуванню Міністерства культури СРСР. Від українських діячів культури в комісію/раду в різний час входили А. Котляревський та В. Хромченко.
Завдяки роботі цієї комісії були встановлені органи в концертних залах філармоній та навчальних закладах, як правило, обласних центрів та столиць республік. В Україні з’явились органи в Донецьку, Львові, Києві, Одесі, Ворошиловграді, Вінниці, Харкові, Сумах, Чернівцях, Ужгороді, Хмельницькому, Рівному, Білій Церкві і Ялті. Значна заслуга у встановленні та реставрації багатьох органів в Україні належить саме Котляревському або в тій чи іншій мірі пов’язана з його іменем та впливом.
З 1970 року А.Котляревський проживав і працював в Києві. Саме 1970 рік вважається початком відродження органного мистецтва в Україні: він організував і очолив клас органа в Київській консерваторії, з якого вийшов ряд провідних сучасних органістів та педагогів, серед яких Ірина Калиновська, Володимир Кошуба, Галина Булибенко, Валерій Коростельов, Ольга Дмитренко, Валерій Михайлюк, Віталій Півнов, Анна Мокрова, Наталія Висіч, Орест Коваль, музикознавці В. Задерацький, В. Москаленко, С. Павлишин, Т. Тукова. У 1980 році він створив Національний будинок органної та камерної музики і був його художнім керівником. Помер у Києві 18 грудня 1994 року.