Доба відродження


1970 рік вважається початком нетривалої доби відродження органного мистецтва на Україні, яка продовжувалась 20 років. За цей час відкрились та працювали органні класи у Київській, Львівській, Одеській консерваторіях, відкривались будинки органної музики та органні зали філармоній, встановлювались та ремонтувались органи.

Арсеній Котляревський
Арсеній Миколайович Котляревський — органіст і педагог, музикознавець і організатор музичної освіти, засновник органної школи на Україні, Заслужений діяч мистецтв України.
Народився Арсеній Котляревський 2 (15) січня 1910 року в Петербурзі. Батько був студентом, мати працювала в аптеці. В 1929 році він поступив в Ленінградську консерваторію, в 1935 році закінчив її музикознавчий факультет по класу теорії композиції (клас Р.І. Грубера), а в 1938 році — по класу фортепіано і органа (клас І.А. Браудо). В 1935 році розпочалась викладацька діяльність Котляревського, яка продовжувалась все життя. Працюючи в ташкентській консерваторії, він побував у Львові, де його вразила величезна кількість зруйнованих війною органів в католицьких костьолах. Органам загрожувала повна загибель. В 1948 році Котляревський перевозить зі Львова і встановлює в одному з концертних залів Ташкента орган. Всі роботи він виконує власноручно. Це був перший і єдиний на той час орган в Середній Азії.
У 1950 році Котляревський за визначний внесок у розвиток культури республіки був нагороджений Почесною грамотою Узбецької РСР.
У 1951 році після роботи в Ленінграді і Ташкенті Комітет у справах мистецтв переводить А. М. Котляревського проректором по науковій роботі в Львівську консерваторію. Майже 10 років він провів у Львові, завідуючи в різний час кафедрами історії музики та камерного співу. В 1954 році Котляревському за його заслуги «в справі постановки учбової і науково-методичної роботи та підготовки кадрів найвищої кваліфікації» було присвоєно звання Заслуженого діяча мистецтв УРСР.
Концертна діяльність Котляревського, в силу його зайнятості на педагогічно-організаторській ниві, не була інтенсивною, але, за свідченнями його сучасників, кожен з його виступів був значною подією в музичному житті. Коляревський був тонким і чудовим інтерпретатором, глибоко знав, розумів (і викладав) історію і теорію музики, і це допомагало йому виконувати музичні твори по-особливому, передавати найтонші нюанси почуттів з виключною проникливістю.
Після Львова, до 1968 року, Котляревський був ректором Новосибірської консерваторії, завідував кафедрою історії музики, а з 1970 року проживав і працював в Києві. В 1970 році він організував і очолив клас органа в Київській консерваторії. Саме 1970 рік вважається початком відродження органного мистецтва на Україні. З його ініціативи було встановлено і відновлено органи в Донецьку, Києві, Ужгороді, Черкасах та інших містах, у 1982-84 рр. створено Республіканський (тепер Національний) будинок органної та камерної музики, художнім керівником якого він став. Тільки авторитет Котляревського, його тактовність і переконливість могли подолати упередженість і ідеологічний бар’єр, який існував по відношенню до органної музики. Фактично Котляревський розпочав створення національної органної школи. Своїм учням він намагався передати не тільки глибоке розуміння музики та виконавську майстерність, але й дати їм такі універсальні знання, щоб вони могли продовжити розпочату ним справу. Його учнями були і є більшість сучасних концертуючих органістів України: Володимир Кошуба, Віталій Півнов, Галина Булибенко, Ольга Дмитренко, Валерій Коростельов, Ірина Калиновська та багато інших.

Самуїл Дайч
Дайч Самуїл Аронович — органіст, піаніст, педагог, музичний теоретик.
Народився 1 березня 1928 р. у Києві у сім’ї службовців. Батько в службових справах мав тісні стосунки з творчою інтелігенцією, насамперед художниками, був знавцем театру. Мати була домогосподаркою, присвятила своє життя родині.
Музичну освіту С. Дайч почав у 1936 році у київській музичній школі ім. М.В.Лисенка по класу фортепіано у педагога Б.Милича. В червні 1941 року сім’я евакуювалася в Перм. Сюди було евакуйовано деякі вищі і середні музичні учбові закдади з Москви, Ленінграда та Києва, місто стало одним з центрів музичної культури. У Пермі С. Дайч навчався у загальноосвітній та музичному училищі по класу фортепіано. Потрапив у клас професора Ленінградської консерваторії, відомого органіста і піаніста Ісаї Браудо. Це стало визначальним у долі С. Дайча, визначило його дальший шлях як органіста.
У червні 1944 року разом з сім’єю С. Дайч повернувся до Києва і продовжив навчання у Київській консерваторії по класу фортепіано у А. Луфера. Але бажання стати органістом перемогло, і у 1947 році він перевівся до Ленінградської консерваторії у клас фортепіано та органа проф. І. Браудо. Був відмінником навчання.
У 1951 р., закінчивши консерваторію по класу фортепіано, за розподілом приїхав до Львова, де працював солістом-піаністом та концертмейстером Львівської філармонії, а згодом — педагогом по класу фортепіано у спеціальній музичній школі при консерваторії і продовжував навчатися в аспірантурі по класу органа при Ленінградській консерваторії, яку закінчив у 1955 р. З 1961 р. працював старшим викладачем Львівської консерваторії ім. М.В. Лисенка.
Виконавська діяльність С.Дайча, як органіста, почалась з 1962 р. Органні концерти Дайча регулярно відбувались у багатьох містах країни, Домському соборі (Рига), концертному залі ім.Д.Шостаковича Ленінградської філармонії.
Основою репертуару С.Дайча були твори Й.С.Баха та композиторів добахівської доби. Поряд з творами класичної спадщини значне місце посідали композиції радянських, зокрема українських авторів: В. Губи, Л. Дичко, Г. Мушеля, Б. Тищенка та інших. Гру С.Дайча відрізняли високий професіоналізм, повага до авторського задуму, масштабність прочитання. Стиль органного виконання відрізняли віртуозність, точна пальцева атака, активне використання педалі, рельєфність музичного фразування.
Одночасно він займався методичною і теоретичною роботою. Його учнями у консерваторії були нині відомі українські мистецтвознавці, піаністи та органісти. Створив унікальну приватну бібліотеку. Помер 6 червня 1988 року у Львові, похований на Янівському кладовищі у Львові.