Житомир


Житомир, один з найдавніших культурних і історичних центрів України. В різний час місто було центром воєводства, повітовим містом, столицею величезної Волинської губернії, що входила до складу Російської імперії, центром області України. Тут завжди охоче селились люди різних національностей, які намагались зберегти свою національну та духовну культуру, тому місто має свою багату органну історію. Кількість органів, які одночасно були у місті, доходить, за неперевіреними даними, до семи.
На все життя запам’ятав видатний письменник В.Г. Короленко, дитинство якого пройшло в Житомирі, враження від органа костьолу бернардинів: «…под сводами костела загремел и покатился волнами стогласный тысячеголосный хор, а где-то в вышине над ним гудел глубокий рев органа». Цей орган згадується в літературі з 1861 року.
Відомо, що фабрика органів костьольних та гармоній Яна Слівінського зі Львова виготовила два органа для Житомира: перший — для житомирської семінарії, другий — для одного з костьолів міста.
Відомо про існування ще одного домашнього органа у приватному володінні. У своєму маєтку в селі Верхівня біля Павлочі Київського повіту (нині — Житомирська область) мала орган Евеліна Ганська, дружина Оноре Бальзака, до якої він незадовго до своєї смерті приїхав через всю Європу.

Орган кафедрального костьолу св. Софії

Перший відомий 8-регістровий орган для цього костьолу був побудований на початку ХІХ століття майстром на прізвище Похль (Pohl). Його труби були перенесені у великий орган, побудований у 1857 році Францем Ульманом з Відня на кошти, які, значною мірою, надав Станіслав Грабовський, меценат, а збирав Людвік Едернхофер. Відома диспозиція цього органа.
Перед початком ХХ століття Україна збагатилась кількома органами відомої фірми «E.F.Walcker» з Людвігсбургу. Один із цих органів був встановлений у католицькому кафедральному костьолі св. Софії у 1897 році.
З 1909 року на цьому органі займався з учнями Валек —викладач теорії, органа і оркестрової гри у музичних класах Артистичного товариства, яке відкрилось у січні. Валек був чех за національністю, музичну освіту отримав у Празі.
Сучасний інструмент має два мануала і педаль, 21 регістр, механічну трактуру. В мануалах — по 54 клавіші, в педалі — 28. З лівої сторони в корпусі органа збереглась невелика кімнатка, в якій робітники з допомогою двох педалей ногами накачували міхи. Повітряний насос, який накачував у міхи повітря, встановлений під дахом костьолу, але він не спеціальний, органний, тихий, а промислового типу, тому створював значний шум і не задовольняв вимогам музичного використання.
В нижній частині корпуса інструмента зберігся барельєф з портретом та написом: „Пам’ятка Станіслава Грабовського”. Ймовірно, що цей барельєф перенесений з попереднього органа, а фірма, значною мірою, використала елементи попереднього органа, тому перенесення барельєфа могло бути обґрунтованим.
До травня 2002 року орган „видавав” звуки. Про якісну гру на ньому не можна говорити, тому що останній органіст, який доглядав і постійно ремонтував орган — Юзеф Беляк — помер у 1976 році. З того часу стан і якість органа поступово погіршувались. Віндлади місцями розсохлися і заліплені звичайним дитячим пластиліном. Зараз орган не грає, потребує ремонту, а служба у костьолі відбувається під звуки електричного органа. Не Дивлячись на те, що сучасний орган фактично зібраний із залишків кількох житомирських органів, він є цінною пам’яткою історії та культури - це єдиний, що зберігся на Україні, орган фірми Валькер, інструменти якої колись були достатньо розповсюджені на теренах України.

disposition



Орган церкви Різдва Христового євангельських християн баптистів
(Лютеранської церкви)


Кам’яну лютеранську кірху в Житомирі збудовано у 1896 році за проектом міського архітектора Арнольда Карловича Єнша. Оригінальна будівля кірхи споруджена у стилі модернізованої готики з звичайної червоної цегли, але автору проекту вдалось досягнути надзвичайної пластичності та гармонійності архітектурних форм.
Перший орган лютеранської церкви мав 21 регістр. Історія органа цієї церкви зв’язана з прізвищем Ріхтер. Ще до революції 1917 року органістом церкви був Даніїл Генріхович Ріхтер — дідусь великого піаніста ХХ століття Святослава Ріхтера. Жив
Д. Г. Ріхтер жив поруч з кірхою, у невеликому будинку, який купив у садівника лютеранської общини. Тут же мешкав пізніше й батько Святослава Ріхтера — Теофіл Даніїлович. В період з 1926 по 1931 роки органістом кірхи деякий час був інший член родини великого піаніста, дядько Святослава — Едуард Даніїлович Ріхтер.
У другій половині 1930-х років кірха була перетворена на спортивний зал і так проіснувала до початку 1990-х років. Наприкінці 1980-х років громадськість міста та відділ культури міськвиконкому намагались вирішити питання про організацію в приміщенні кірхи залу органної музики, шукали кошти, інструмент. У 1990 році, після багаторічних клопотань, приміщення кірхи нарешті було повернуто релігійній громаді — євангельським християнам-баптистам. Церкву Різдва було відреставровано, повернуто їй первісний вигляд, відновлено вівтарну частину, добудовано школу, дзвіницю.
Орган відновити не вдалось, на хорах церкви поки що встановлено імітацію справжнього органа, яку виконано з катрону, але так досконало, що розпізнати підробку можна, лише ретельно придивившись. Для супроводу служби використовується електроорган, але декоративний орган свідчить про настрій церковної громади отримати-таки справжній духовий орган.